Миша безнадЈжно розкинув лопатоподібні руки. – Нетуті пивце. Прямо катастрофа якась. Народ бунтує, на з’їзд писати зібрався. Підпишеш? – Ні-ні, я в такі ігри не граю. – Ну, як знаєш… А це хто? — шЈпотом запитав халдей Міша, низько нахилившися до мого сусіда і косячись на мене. — Плоский якийсь.

І в ту ж хвилину з найближчої стіни виплила обширна дупа нашого загального добродійника Миші, шваркнула про стіл два стакани з кефіром і приємним баском протягнула: – Антоша! Так для тебе я готовий цілувати пісок… – …по якому я ходила, — закінчив любитель кефіру. — Не треба цілувати. Краще за пивце зроби нашвидкуруч. — Мій двійник змовницьки підморгнув.

– А чого тут розуміти, — не здивувався я, – я — твоЈ віддзеркалення, це ясно як день, тут і розуміти нічого, тут будь-який шмаркач поймЈт. Звична справа. – Не юродствуй, — строго сказав п’ючий кефір. – Справа серьЈзное. — Він знову заторохтів на тарабарському прислівнику, потім звук немов хтось вимкнув, а зображення залишив — і раптом його прорвало: — Сподіваюся, [...]

Пальма прижилася

Пальма прижилася на новому місці, підгодовувана щоденними порціями свіжого пива, і чудово відчувала себе у затхлій, віддаючою кислятиною і несвіжою рибою, атмосфері. Земля у кадовбі навколо стовбура була усіяна, утикається, унавожена риб’ячими скелетами, кістками, головами, хвостами і лускою, і весь цей конгломерат орг– і мін-добрив вбирався, перероблявся, засвоювався і стовідсотковим фосфором вливався в тропічний унікум, що виявляє собою найбільше досягнення нашої вітчизняної [...]

Ця унікальна пальма мала вельми глибокі коріння в людській пам’яті. Була вона стара, обскубена, запорошена і надзвичайно невибаглива. У тЈмном, затхлому куті, де вона виростала на правах повноправного члена сім’ї любителів пива, не водилися навіть щури, але їй всЈ було нипочЈм. Років двадцять тому один постійний і вельми поважний клієнт “Тридцяти трЈх корів”, що зібрався в останній свій земний шлях, лежачи [...]

Антон Антонович ПустобрЈхов,

Антон Антонович ПустобрЈхов, інженер-невдаха з експериментального заводу малолітражних холодильників, тридцяти семи років, одружений, дітей не маю, безпартійний, в зв’язках, що порочать мене, не полягав. Це так, про всяк випадок, якщо я, не дай Бог, насправді сбренділ. Може трапитися, що через пару хвилин я вже Наполеоном Шестим або аятоллой Хомейні Сто Тридцять П’ятим назвлюся — хто знає? Втім, досить нісенітницю нести, сбренділ [...]

..Я сунувся було

.. Я сунувся було знову крізь дзеркало, але та ба: дзеркало стало непроникним, яким йому, втім, і належало бути завжди. Тоді я вирішив, що ніякого переходу крізь нього я не скоював, а всьому виною з’явилася анаша або, ещЈ того гірше, героїн, які зілля напевно підмісив мені цей шпигун Гондурасу з вісімнадцятої. Мабуть, одними ногами він не звільниться, придЈтся, мабуть, і довбешку йому [...]

але рука

але рука моя пройшла крізь нього, немов ніякого дзеркала і в помині не було! Рука отчЈтливо виднілася по той бік зачарованого дзеркала, і ніякої перешкоди, ніякого утруднення я не випробовував, тримаючи еЈ там. Саме так, напевно, і божеволіють. А, була не була! Що нам тепер втрачати, окрім своїх ланцюгів?.. Я занЈс ногу і відчайдушно зробив крок крізь дзеркало, заздалегідь примружившися і [...]

Але всЈ

Але всЈ би це було ещЈ нічого, якби воно, віддзеркалення це, раптом не стало переміщатися — і це при повній моєї нерухомості — у бік дверей, що ведуть з кімнати. Воно ковзало по килиму, немов сонячний зайчик, і продовжувало впритул роздивлятися мене, дивуючись, здається, не менше за мене самого. От так ми і дивилися один на одного, поки воно не [...]

Напевно той

Напевно той індик підсипав мені якої-небудь гидоти: травички якої або порошку якого буржуйського. А тому індику тому я в думках присягнувся вийняти ноги сьогодні ж, відразу після приходу з роботи, якраз напередодні футбольного матчу, щоб не топав він ними від радості, якщо, не дай Бог, його безглузда “стайня” здуру банку киянам вліпить. Але пройшло п’ять хвилин, і я вже кінчив голитися, [...]